Цей творчий проєкт, ініційований Підгородненським міським Будинком культури ім. Т. Г. Шевченка за підтримки міської ради, об’єднав родини навколо спільної справи — створення власної казкової історії, сповненої любові до України, поваги до її Героїв, національних традицій і родинних цінностей.

Кожна подана робота — це щира дитяча мрія, батьківська підтримка, сімейне тепло та віра в добро. У казках оживають сучасні українські супергерої — мужні, відважні, справедливі, готові захищати рідну землю й допомагати іншим.

Запрошуємо ознайомитися з конкурсною роботою під назвою "Добре серце Платона".

В мальовничому українському селі, між лісом, лиманом та безкрайніми полями жив поживав маленький хлопчик-пустун Платон. Він народився в сім’ї не дуже бідній і не дуже багатій зате багатій духовно. Жив своїм маленьким безтурботним життям, ловив метеликів ганяв горобців на соняхах, грався з котами і собаками. Милувався своєю сільською природою, польовими квіточками, ароматом липи та акації, гудінням бджілок, які часто прилітали на квітучі дерева. В цій безтурботності проходили дні і місяці маленького хлопчика. Відцвіли абрикоси, вишні, яблуні, нав’язалися бруньки майбутніх плодів, налилися колоски пшениці і ячменя на полях стали золотими, прийшла пора косити збіжжя. Уже гурчать комбайни збираючи майбутній хліб, лелеки збирають жаб, які ховалися в тіні стерні. Платончик ганяв їх зі своїм другом собакою на ім’я Рудик. Пори року змінюються іде за літом осінь, на огороді і в садах поспіли фрукти і овочі. Платон з бабусею та дідусем збирає дари осені, щоб зимою було і на столі і до столу.

Ось і зима прийшла, перші морози почали сковувати лиман, пішов перший сніг. Хлопчик ліпив сніговиків і катався на санчатах і чекав Різдва та Нового року. Він дуже любив аромат ялинки і запах мандарин, які часто йому на гостинець приносив дідусь. Свята проходили в колі рідні.  І ось одного зимового ранку Платон прокинувся від гучних звуків…він ніколи ще не чув таких вибухів до сьогодні. Він вскочив з ліжка підбіг до матусі і переляканими очима спитав маму.

- Мамо, що це?

- Платошик, мій рідний синочок, почалася війна... 

- Мамо, мені страшно…адже до цього він не чув цього слова і не знав що це. Мама обійняла його міцно і сказала.

- Не бійся, я завжди поруч з тобою. 

Пояснила чому так сталося, що злі ординці без роду і племені напали на його рідну Україну, щоб вкрасти в неї її історію, культуру, знищити її народ, мову, ідентичність і забрати найголовніше - землю на якій він виріс. І на чолі їх стояв цар-диктатор, який ховався високо в горах. І тоді хлопчик зрозумів, що він повинен допомогти своїй країні. Алеяк ще не знав. Підійшовши до мами він запитав.

- Мамо, як я можу допомогти? 

Мама йому сказала гроші, які будемо заробляти, будемо віддавати на нашим військовим. Але малому хотілося більшого. Він почав збирати лікарські трави, які навчив його збирати дідусь і почав здавати в аптеку, за них отримував гроші, продавав яблука і груші на базарі. Мама пекла пиріжки і передавали воїнам. За зароблені гроші купували теплі речі і передавали їх оборонцям.

 І ось одного разу Платончик пішов у ліс по гриби, набравши повен кошик маслюків і білих грибів він рушив додому. Вийшовши на галявину, яка вела додому він зустрів сивого дідуся з гарними вусами та оселедцем на голові, який спитав чи не має буває у хлопчика води попити. Платон дуже поважав старших людей і сказав, що у ного не має води, але він зараз збігає і принесе води з криниці, яка була прямісінько біля лісу. Дідусь сказав.

- Добре, я почекаю. Хлопчик збігав і приніс повну пляшку води і передав дідусеві, він почав її пити. Вода була холодною та такою смачною. Допивши воду старець сказав.

- За твою доброту, я наділю тебе силою, яка тобі буде допомагати і підтримувати на час лихоліття війни. – Я, дарую тобі сили та здібності, якими ти будеш допомагати нашим хлопцям здобути перемогу над злом, яке повисло над нашою ненькою. Але ти повинен пообіцяти, що ніхто не дізнається про твої здібності.

- Діду, хто ви? Спитав хлопчик.

– Я, пращур козака-характерника, наділений магічними знаннями.

Взявши клятву-обіцянку з хлопця сказав

- Так тому і бути і зник.

Тепер кожної ночі наш маленький герой обертався на вовченясіроманця і біг між лінією фронту до «орків» псувати їх майно. Він засипав їм у гармати пісок. Коли ординці хотіли стріляти по наших хлопцям гармати розривалися і вибухали разом з зайдами. Засипав у баки авто і танків цукор, щоб двигуни ламалися і не їхали, перегризав дроти, щоб вони не мали зв’язку. Заганяв мишей і щурів у їхні бліндажі і окопи, щоб ті псували одяг, амуніцію, харчі, апаратуру зв’язку і так кожну ніч. А прокидаючись вранці як наче нічого і не було ішов до столу снідати, цілував матусю і смакував улюблену кашу, яку вона йому варила. Дивлячись на свою маму він помітив, як вона молода і красива постаріла та посивіла за ці кляті роки війни. І в його маленькій голові народився план як закінчити цю війну.

Одної ночі хлопчик перетворився на вовка і побіг далеко, цього разу там де жив своє життя лихий цар. Його друг пес Рудик не покинув друга, тепер вони розуміли одне одного без слів. Він загнав темного царя на високу скелю. Той сміявся і думав, що сильний, але сила без правди порожня. Коли він оступився, то впав і розсипався на попіл, який розвіяв вітер над полями. І в той же час чорні хмари розійшлися, вийшло сонечко і ординські вояки згинули як роса на сонці. А Платончик наш маленький герой знову став веселим хлопчиком, який ловить метеликів і ганяє горобців.