Цей творчий проєкт, ініційований Підгородненським міським Будинком культури ім. Т. Г. Шевченка за підтримки міської ради, об’єднав родини навколо спільної справи — створення власної казкової історії, сповненої любові до України, поваги до її Героїв, національних традицій і родинних цінностей.

Кожна подана робота — це щира дитяча мрія, батьківська підтримка, сімейне тепло та віра в добро. У казках оживають сучасні українські супергерої — мужні, відважні, справедливі, готові захищати рідну землю й допомагати іншим.

Запрошуємо ознайомитися з конкурсною роботою під назвою "Воїн Світла".

Казка присвячена справжньому Герою України, односельцю та мужньому українському чоловікові –

Портретному Олександру Олександровичу (20.06.1987-31.03.2023)

Вічна пам’ять Захиснику України! Щирі співчуття рідним і близьким…

У далекій-далекій країні, де річки співали тихими піснями, а поля золотилися під сонцем, жили щасливі діти.

Вони гралися, запускали повітряних зміїв і сміялися так дзвінко, що навіть хмари зупинялися послухати. Ця країна називалася Україна.

Та одного дня з темних гір прийшла біда. З’явилося Зло — холодне, мов зимовий вітер, і чорне, мов ніч без зірок. Воно не любило сміху й радості. Зло хотіло забрати країну собі, а найгірше — викрасти у дітей їхнє дитинство, щоб вони забули, як гратися, мріяти й вірити в диво.

Люди злякалися. Небо потемнішало, квіти схилили голівки, а дитячий сміх стих. Але саме тоді з’явився Воїн Світла.

Він був сміливий і добрий. За плечима мав щит, прикрашений сонячним знаком, а в руках тримав чарівний меч, який світився золотим сяйвом. Та найбільша його сила була не в мечі — у його серці жило тепле світло. Коли Воїн допомагав іншим або захищав слабких, це світло ставало яскравішим.

Воїн був не сам. Поруч із ним завжди крокував його вірний друг — великий сріблястий вовк на ім’я Грім. Він міг бігти швидше за вітер і чути навіть найтихіший шепіт небезпеки.

А над ними в небі літав жайворонок Світик — маленький, але надзвичайний птах. Його крила могли розганяти темряву, а спів повертав людям надію.

— Ми не дозволимо злу забрати дитинство, — сказав Воїн і вирушив у дорогу.

Зло тим часом розповзалося країною. Воно ховало іграшки, гасило сміх і нашіптувало дітям страхи. Але коли Воїн Світла ступав на землю, темрява відступала.

Одного вечора вони дісталися Гуляй поля, чорної долини — місця, де Зло стало найсильнішим. Небо там було сірим, а земля холодною.

— Тут усе почнеться, — тихо сказав Воїн.

І раптом із туману піднялася велетенська темна постать.

— Я заберу цю країну! — загриміло Зло. — Діти забудуть радість, і світ стане моїм!

Воїн підняв щит, і той засвітився теплим сяйвом. Грім кинувся вперед, розбиваючи тіні своїм могутнім ревом. Світик злетів високо й заспівав — і його спів розірвав темний морок, наче ранковий промінь.

Зло наступало, кидаючи холод і страх. Але тоді Воїн згадав усіх дітей: їхній сміх, малюнки, мрії й добрі серця.

Світло в його грудях спалахнуло так яскраво, що стало видно навіть за горами.

— Дитинство не можна забрати! — вигукнув він.

Його меч засвітився, але головне світло лилося саме з серця. Воно було теплим, живим і сильнішим за будь-яку темряву. Світло огорнуло Зло, і воно почало слабнути.

— Ні! — закричала темна істота й відступила, тікаючи до глибокої печери в горах.

Воїн, Грім і Світик гналися за ним аж до входу в кам’яну ущелину. Там Зло сховалося всередині.

— Воно може повернутися, — сказав вовк.

— Тоді ми закриємо шлях назавжди, — відповів Воїн.

Люди всієї країни прийшли допомогти. Разом вони принесли великі камені, і під спів жайворонка замурували печеру. Коли останній камінь став на місце, світло з серця Воїна торкнулося скелі — і вона стала міцною, мов сама надія.

Темрява зникла.

І сталося диво.

Сонце засяяло тепліше, сніги розтанули, і прийшла весна. Поля вкрилися квітами — червоними, жовтими, синіми. Діти знову вибігли на вулиці, сміялися, гралися й запускали зміїв у небо.

У країну повернувся мир.

А Воїн Світла нарешті дозволив собі відпочити. Він сидів на пагорбі, дивлячись, як діти бавляться, а поруч лежав Грім, спокійний і щасливий. Над ними кружляв Світик, співаючи весняну пісню.

— Ми перемогли, — тихо сказав Воїн.

І його серце світилося вже не для бою, а для радості.

Кажуть, що відтоді, коли десь з’являється темрява, у світі завжди знаходиться світло — у сміливому серці, у дружбі та в дитячому сміху.

Бо справжнє дитинство й світло сердець воїнів — це скарб, який ніхто й ніколи не зможе вкрасти.