Цей творчий проєкт, ініційований Підгородненським міським Будинком культури ім. Т. Г. Шевченка за підтримки міської ради, об’єднав родини навколо спільної справи — створення власної казкової історії, сповненої любові до України, поваги до її Героїв, національних традицій і родинних цінностей.

Кожна подана робота — це щира дитяча мрія, батьківська підтримка, сімейне тепло та віра в добро. У казках оживають сучасні українські супергерої — мужні, відважні, справедливі, готові захищати рідну землю й допомагати іншим.

Запрошуємо ознайомитися з конкурсною роботою під назвою "Кібер-Козак та Кришталеве Серце України".

У самому центрі України, де поля соняшників схожі на море золота, жив хлопчик Макарчик. Його дідусь був майстром на всі руки: він міг полагодити і старий трактор, і чарівну скриньку. Макар теж був не промах. У свої майже п’ять років він уже знав, як працює батарейка і чому світиться екран телефона.

Одного разу, граючи в піжмурки на горищі, Макар знайшов старовинну скриню, обковану сріблом. Як тільки він її торкнувся, кришка сама відчинилася з тихим звуком: «Дзінь-дзелень!»

Всередині лежав дивовижний одяг: сині шаровари, які виблискували, наче зроблені з тисячі маленьких екранів, і вишиванка, нитки якої світилися ніжним блакитним світлом. А зверху лежав пояс із великою кнопкою у формі Тризуба.

— Ого! Це що, костюм космонавта? — здивувався Макар.

Раптом із вишиванки вилетів маленький механічний Світлячок. Він весело закружляв навколо носа хлопчика.

— Привіт, Макаре! Я — Гвінтик, твій персональний помічник. Ти щойно активував режим Супергероя! Одягай костюм, у нас мало часу!

Макар одягнув вбрання, натиснув на кнопку на поясі — і вмить перетворився на Кібер-Козака! Його кросівки стали реактивними, а на спині з’явився плащ-невидимка, що міг захистити від будь-якого дощу чи вітру.

— Що трапилося, Гвінтику? — запитав Кібер-Козак, випробовуючи свої нові надшвидкі чоботи.

— Лихо, Макар! — пропищав Світлячок. — Злий чаклун Похмурий Нудьга викрав «Кришталеве Серце Радості». Тепер діти по всій країні перестали посміхатися, а їхні сни стали сірими, як старий асфальт. Навіть цукерки стали несмачними!

— Несмачні цукерки? Це вже занадто! — вигукнув герой. — Де живе цей Нудьга?

— У Туманному Замку, за сімома горами та трьома хмаринками. Але шлях туди непростий. Нам знадобляться твої знання та твоя доброта.

Герої вирушили в дорогу. Першою на їхньому шляху була Галявина Загублених Слів. Тут усі дерева були вкриті літерами, що впали з книжок. На галявині сидів сумний Медведик-Робот.

— Я не можу зібрати своє ім’я, — плакав він. — Букви розлетілися, і я забув, як мене звати.

Кібер-Козак підійшов до нього. Він активував свій Супер-Планшет, що висувався прямо з рукава.

— Не хвилюйся, Медведику. Гвінтику, підсвіти літери!

Разом вони зібрали слово: М-У-Д-Р-У-Н-Ь-О.

— Точно! Я Мудруньо! — зрадів ведмедик. На знак подяки він дав Макару Чарівний Флеш-Драйв. — Це допоможе тобі відімкнути будь-які двері, якщо вони зачинені на злі замки.

Незабаром друзі дісталися підніжжя високої гори. Раптом усе навколо затягнуло рожевим туманом, який пахнув цукровою ватою.

— Ой, як смачно пахне! — сказав Макар, і йому захотілося просто лягти і заснути.

— Стій! — крикнув Гвінтик. — Це пастка Похмурого Нудьги! Він хоче, щоб ти став ледачим і забув про свою місію. Якщо ти заснеш, світ назавжди залишиться сірим!

Кібер-Козак згадав, як дідусь вчив його робити ранкову зарядку.

— Ану, Гвінтику, вмикай музику!

Герой почав активно присідати, стрибати і танцювати швидкий козацький танець — гопак. Від його енергійних рухів реактивні чоботи почали видувати сильний вітер, який вмить розігнав сонний туман.

— Нудьзі нас не подолати, бо ми любимо рух і життя! — весело сказав Макар.

Нарешті вони побачили замок. Він був зроблений із чорного каміння, а замість вікон там були холодні екрани, що показували лише нудні таблиці та цифри.

На троні сидів Похмурий Нудьга — чоловічок у великому сірому халаті з великою стеркою в руках.

— Я витру всі кольори! Я витру всі посмішки! Світ буде тихим і серйозним! — бурчав він.

— Гей, пане Нудьго! — гукнув Кібер-Козак. — А ви пробували коли-небудь грати у хованки чи малювати яскравими фарбами?

— Це нелогічно! — відповів Нудьга. — Від фарб залишаються плями!

Кібер-Козак зрозумів: Нудьга просто ніколи не бачив справжньої краси. Він витягнув свою Булаву Світла. Але він не став нею битися. Він натиснув на кнопку «Калейдоскоп».

З булави вирвалися мільярди кольорових іскорок. Вони перетворилися на метеликів, квіти, повітряні кульки та іграшкові машинки. Замок Нудьги почав світитися всіма кольорами веселки.

— Ой, як гарно... — прошепотів Нудьга, і його сірий халат раптом став яскраво-жовтим. — Я... я більше не хочу бути злим. Я хочу малювати!

Він віддав Макару Кришталеве Серце Радості.

Як тільки Серце повернулося на своє місце, в центрі України — сталося диво.

Трава стала такою зеленою, що аж очі радувалися. Діти по всій країні одночасно розсміялися. Навіть коти почали мурчати веселі пісеньки.

Кібер-Козак повернувся на своє горище. Гвінтик знову став маленькою ниточкою на вишиванці, а костюм склався у скриню.

— Макаре, йди вечеряти! — покликала мама. — Я спекла твої улюблені пиріжки!

Макар біг до кухні і знав: він обов’язково виросте великим винахідником. А поки він засинатиме, йому снитимуться найкольоровіші сни, бо він — справжній захисник радості.