Історична довідка
опубліковано 04 лютого 2020 року о 16:25

Підгородне  —  місто  районного  значення  у  Дніпровському  районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 17 778 осіб. До 2019 року є  адміністративним центром Підгородненської міської ради, до якої, крім того, входило село Перемога, а з грудня 2019 року є адміністративним центром  Підгородненської  територіальної  громади  до  складу  якої  увійшла Спаська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області.Місто  Підгородне  розташоване  у  центральній  частині  області  на  берегах річки  Кільчень  біля  її  впадіння  у  річку  Самара.  Географічна  зона  —Придніпровська низовина. Висота над рівнем моря у місті — 55-60 метрів.Підгородне  є  північним  передмістям  Дніпра.  На  відстані  10  кілометрів  на північ розташоване інше велике місто області — Новомосковськ.

В  місцевості,  де  розташоване  Підгородне,  на  березі  Кільчені  були  виявлені кургани  епохи  міді—бронзи,  які  відносяться  до  трипільської  культури,  а  також скіфів, сарматів і кочівників 11—14 століть. Розкопки проводились I. Ковальовою у 1973 році.Перші  відомі  поселення  виникли  на  території  сучасного  Підгородного  на початку 17 століття. Спершу тут були зимівники козаків та військової старшини із запорізького  містечка  Стара  Самара,  відомого  приблизно  з  1600  р.  як Богородицькі  хутори.  У  1688  році  після  спорудження  на  місці  Старої  Самари Богородицької  (Усть-Самарської)  фортеці  і  заснування  там  російської  колонії-посаду сюди переселилося багато козаків.За Прутською угодою 1711 року, Усть-Самарська фортеця була зруйнована і російські  війська  відступили  за  річку  Оріль.  До  1735  року  ці  землі  були  під протекторатом Кримського ханства, а тоді знову перейшли до Російської імперії.Після зруйнування 1775 року Запорізької Січі цю місцевість знову заселили запорожці.У 1776 році, при впадінні річки Кільчень в річку Самару, за розпорядженням Азовської  губернської  Канцелярії,  було  вирішено  заснувати  місто  Катеринослав (так званий Катеринослав І або Кільченський).У 1778 році запорозькі хутори були об'єднані у державну військову слободу Підгородну.  Назва  була  пов'язана  із  розташуванням  поблизу  губернського  міста Катеринослава  —  «під  городом». Населення слободи у 1782 році становило 896 осіб. У 1784 році через несприятливі кліматичні умови й часті хвороби, за наказом Катерини  ІІ  Катеринослав  перенесли  на  правий,  більш  високий  та  сухий  берег Дніпра,  а  Катеринослав  І  переіменували  у  Новомосковськ  —  центр Новомосковського повіту. Це сповільнило розвиток Підгородного, яке мало бути частиною Катеринославу Кільченського.1789  року  ближче  до  гирла  Кільчені  було  засновно  німецьку  колонію Кронсгартен, яка поширилась і на прилеглий острів між Самарою і Кримкою. Козацьке  населення  слободи  було  включене  до  Катеринославського козацького  війська,  після  його  ліквідації  у  1796  році  військових  жителів Підгородного переселили на Кубань, а решта отримали статус державних селян.За  переписом  1826  року  в  Підгородному  налічувалось  180  дворів  з населенням 1 044 жителів.У  1856  році  прокладено  перше  у  Катеринославській  губернії  кам'яне  шосе довжиною 9 верст між Катеринославом і Підгородним.У  1886  році  Підгородне  було  центром  Підгороднянської  волості Новомосковського  повіту  з  3328  мешканцями,  543  дворами.  Тут  було  волосне правління,  православна  церква,  єврейський  молитовний  будинок,  школа,  пошта (поштова  станція),  3  готелі,  4  магазини  (лавки),  ярмарок,  базар  по  середах  і п'ятницях. Напередодні  Першої  світової  війни  в  Підгородному  налічувалось  1  170 дворів і 7 831 житель. Під  час  Першої  світової  війни  і  революційних  подій  1917–1920  років Підгородне захоплювали військові частини Червоної Армії, німецько-австрійські війська, частини білогвардійської армії генерала Денікіна. На початку 1920 року у селі  встановлено  радянську  владу,  до  Підгородного  було  включено  територію німецької  менонітської  колонії  Кронсгартен,  яку  жителі  покинули  перед приходом до влади більшовиків. За  адміністративним  поділом  УРСР  1923—1932  років  село  Підгородне  входило  до  складу  Новомосковського  району  Катеринославської  (згодом  —Дніпропетровської)  округи.  У  1938  році  увійшло  до  складу  новоутвореного Дніпропетровського району (зараз  —  Дніпровський район. Тоді ж Підгородному було надано статус селища міського типу.Протягом  20—30-х  років  під  час  колективізації  у  Підгородному створювались  колгоспи.  На  1940  рік  у  селищі  їх  було  5,  найбільший  з  яких  ім. Ульянова.  Селище  було  електрифіковане  і  радіофіковане.  Тут  був  клуб,  6 магазинів, амбулаторія. У 1930 році в Підгородному було побудовано аеродром, який до 1951 року був основним аеропортом Дніпропетровська. Під  час  німецько-радянської  війни  село  було  окуповане  німецькими військами з серпня 1941 по вересень 1943 року. Після війни відбулося об'єднання колгоспів  та  реорганізація  у  радгосп  «Підгородний»,  головним  завданням  якого було  забезпечення  овочами  сусіднього  Дніпропетровська.  Головою Підгородненської  селищної  ради  з  1937—1941  і  1944—1969  роках  була  Явдоха Василівна Таран. У  1981  році  Підгородному  надано  статус  міста.  У  1987  році  південно-західний житловий масив міста Підгородне виділений в окремий населений пункт —  селище  Ювілейне  (2016  року  перейменоване  в  Слобожанське),  яке  стало адміністративним центром Дніпропетровського району. За переписом 1989 року у Підгородному мешкало приблизно 19500 осіб .

Перемога (колишня назва — Куроєдівка) — село в Україні, у Дніпровському районі Дніпропетровської області. Населення  за переписом  2001  року  становить 341 особа. Орган місцевого самоврядування — Підгородненська міська рада. Село Перемога розміщене на лівому березі річки Кільчень, вище за течією на відстані  3  км  розташоване  село  Спаське  (Новомосковський  район),  нижче  за течією на відстані 2 км місто Підгородне. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через село проходить автомобільна дорога Т 04 10 і залізниця, Залізнична станція Березанівка за 6 км.Стара  назва  неофіційно  досі  використовується  мешканцями  села,  м. Підгородне та мешканцями околиць.Невідомо,  коли  воно  виникло,  чому  саме  називалося  Куроїдівкою.  Старі люди  кажуть,  що  колись  там  ніби  то  проживав  якийсь  пан  Куроєдов,  на  честь якого  назване  село.  Деякі  деталі  історії  села  можна  знайти  у  вище  наведеному тексті.Відомо,  що  Куроїдівка  втратила  свою  оригінальну  назву  у  1985  році. Рішенням влади село стало називатися Перемога  —  на честь 40-річчя Перемоги у німецько-радянській війні.1989 року за переписом тут мешкало приблизно 400 осіб.Село  Перемога  налічує  всього  три  вулиці:  Гоголя,  Некрасова,  Василя Герасименка. У цьому населеному пункті немає ніякої інфраструктури, мешканці Перемоги  обслуговуютьсяПідгородненськоюамбулаторією  загальної  практики сімейної медицини, діти вчаться у школах Підгородного.У  селі  працюють  два  фермерські  господарства:  «Вперед-Агро»  і «Недайвода».Спаське  —  село  в  Україні,  в  Новомосковському  районі  Дніпропетровської області, над річкою Кільчень. Населення за переписом 2001 року становить 3145 осіб. Орган місцевого самоврядування  —  Спаська сільська рада до 2019 року. У 2019 році Спаська сільська рада увійшла до складу Підгородненської об‘єднаної територіальної громади з центром у м. Підгородне.

Село  Спаське  знаходиться  на  березі  річки  Кільчень,  вище  за  течією  на відстані 2,5 км розташоване село Очеретувате (Магдалинівський район), нижче за течією на відстані  2,5 км розташоване село Перемога (Дніпропетровський район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через село проходить автомобільна дорога Т 0410. Ягідний байрак був відомою запорозькою місциною з багатою і плодовитою рослинністю  та мальовничими  видами.  1650  році  у  Ягідному  байраці  біля  річки Кільчень відомі зимівники старих запорожців, що мали худобу, бджіл і що ловили рибу. 1680  року  при  влаштуванні  московського  військового  табору  у  козацькій Самарі деякі запорожці переселилися у Ягідний яр.У 1734—1775 роках — Самарської паланки, яка знаходилася у складі Війська Запорізького низового.1750  року  відставний  запорозький  старшина  Батуринського  куреня  Трохим Козинець побудував у Ягідному байраці землянки і мазанки і поселив   у них своїх рідних  і  друзів.  1760  року  добре  знали  Трохима  Козинця  у  новій  Самарі (Новомосковську)  на  ярмарках  і  базарах  за  багатою  продукцією.  Він  постачав азовському губернатору Черткову коней і спритних хлопців до них. Після руїни Січі, 1777 року Азовська канцелярія за ходатайством старого Козинця надала його зимівнику статус державної військової слободи Спасової і призначила його сина — Максима Козинця осадчим слободи. Згодом козака Гаврила Яковлєва Левченка призначено писарем Спаської сільської поліції. Вони, а також козаки Іван Лимарів і  Григорій  Антонів  Коніловський  розпланували  і  забудували  слободу  за  їхнім планом і збільшили таким чином населення. За  даними  Азовської  губернської  канцелярії  1780  року  слобода  називалася Спасова  і  мала  357  мешканців  (183  чоловіків  і  175  жінок)  (числа  наведені  за документом). 1782 року тут мешкало 395 осіб (210 чоловіків і 185 жінок). Було відчужене 120 десятин для церкви Вознесення Господня, що була побудована коштом селян і посвячена 2 липня 1789 року. 1886  року  державна  слобода  Спаська  була  центром  Спаської  волості Новомосковського  повіту.  Тут  мешкало  2412  осіб.  Тут  було  415  господарств, волосне правління, православна церква, школа, магазин. Її положення означене на правому березі річки Кільчень. За  переписом  1897  року  кількість  мешканців  зросла  до  3720  осіб  (1885 чоловічої статі та 1835 — жіночої), з яких 3702 — православної віри.1908 року населення зросло до 5030 осіб (2560  -  чоловіків та 2470  -  жінок). Господарств налічувалось - 829.1989 року за переписом тут проживало приблизно 3300 осіб.Хуторо-Губиниха  —  село  в  Україні,  у  Новомосковському  районі Дніпропетровської  області.  Населення  становить  790  осіб  (за  переписом  2001 року). Орган місцевого самоврядування  до 2019 року  —  Спаська сільська рада, з 2019 року Підгородненська міська рада.

Село Хуторо-Губиниха розташоване на березі річки Губиниха (переважно на лівому), яка через 5 км впадає в річку Кільчень, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване  село  Миколаївка.  Річка  в  цьому  місці  пересихає,  на  ній  зроблена загата. Першу задокументовану згадку про існування Хуторо-Губинихи знаходимо у книзі  Феодосія  Макаревського  ―Матеріалы  для  историко  –  статистического описания  Екатеринославской  епархіи‖:  В  1704  р.  на  цій  землі  поселився престарілий  запорізький  козак  Аверкій  Губа.  А  після  знищення  Запорізької  Січі (1775  р.)  в  ―хутора  Губинівські‖  на  постійне  місце  проживання  приїхали  багато запорізьких козаків. Як і більшість давніх поселень с. Хуторо-Губиниха засновано на березі річки Губиниха. Є  два  варіанти  походження  назви  села:  перше  від  прізвища  першого поселенця козака Губи і друге від назви річки, яка була тиха і спокійна, але під час злив і танення снігу виходила з берегів і «губила людей». Заселення  села  розпочалося  з  півдня  по  лівому  березі  річки,  чим  і пояснюється форма села: Близько 12 км. у довжину і лише 3-4 км. - в ширину. Кріпацтва  в  селі  не  було,  не  дивлячись  на  те,  що  був  пан.  По  розповідям старожилів звали пана Бровко. Але інші розповідають, що Бровком звали собаку пана. А так як пан був дуже злий, то  й прозвали його ―собачим‖ іменем  –  Бровко. Від цього імені і неофіційна назва села: Бровкове. Через  село  проходив  давній  чумацький  шлях.  Окрім  переказів  старожилів про це свідчить велика кількість чумацьких пісень, що побутують в селі. Колективізація в селі розпочалася в другій половині двадцятих років XX ст. В  1929  було  створено  колгосп  ―Червоний  степ‖(пізніше  колгосп  ім.  Кірова).  За спогадами  жительки  села  Хуторо-Губинихи   Хирі  С.  М.,  вміщені  в  книзі  Ф. Клименка ―Голодомор. Реквієм‖. Справжніх куркулів у  селі не було, тоді ними ―призначали‖ заможні родини, які мали кращий достаток і худобу. Багатьох з них виганяли з власних хат на вулицю, а все майно конфіскували. Голодомор  1932-1933  рр.  Не  обійшло  це  горе  і  Хуторо-Губиниху.  Мерли люди, іноді цілі сім'ї  вимирали. Голод був штучний, бо урожай був дуже добрий, але  активісти  забирали  все.  На  старім  кладовищі  поховано  сотні  людей,  які померли  від  голоду  в  ті  часи.  До  війни  в  селі  була  семирічна  школа,  що знаходилася на вул. Леніна (зараз вул. Садова).В  1928  р.  поряд  з  с.  Хуторо-Губинихою  було  засноване  с.  Дмитрівка,  в основному це були переселенці з с. Миколаївка. Прикрасою сіл Хуторо -Губиниха і  Дмитрівка  безумовно  є  мальовнича  природа  та  ставки  (в  Хуторо -Губинисі  -  3 ставка,  а  у  Дмитрівці  –  2).  У  післярадянські  часи  у  селі  діяли  виробничі сільськогосподарські  кооперативи  імені  Кірова  (керівник  Кривошея  П.  Є.)  та «Мрія»,  а  також  ТзОВ  «Обрій»  (керівник  Оголенко  В.  В.),  фермерські господарства:  Чекаєва  В.  Т.  (вирощування  зернових  та  технічних  культур; «Віталій»  Гуртового  В.  Л.(вирощування  овочів  і  баштанних  культур, коренеплодів і бульбоплодів) та інші. ТзОВ «Агросіч 2010» (гуртова торгівля хімічними продуктами).Соціальна  сфера  села  представлена  Хуторо-Губиниською  філією  комунального закладу  освіти  «Миколаївське  навчально-виховне  об'єднання  „Заклад  загальної середньої  освіти  —  заклад  дошкільної  освіти―»  (опорний  заклад) Новомосковської  районної  ради  Дніпропетровської  області.  Фельдшерсько-акушерський  пункт  с.  Хуторо-Губиниха  Центру  первинної  медико-санітарної допомоги Новомосковської районної ради. Дмитрівка  —  село  у  Новомосковському  р-ні  Дніпропетровської  обл. Населення  за  переписом  2001р.  становить  238  осіб.  Орган  місцевого самоврядування  до  2019р.  -  Спаська  сільська  рада,  з  2019  р.  Підгородненська міська рада. 

Село Дмитрівка знаходиться за 2 км від лівого берега р. Губиниха, на відстані 2,5 км від села Скотувате і за 3 км від села Хуторо-Губиниха.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux